Підготувала: Матковська Ірина Омелянівна

                                                                                                                                             Методист БДЮТС

Десять кроків, щоб стати кращими батьками.

1.    Любов є найважливішою потребою усіх дітей і однією із основних передумов позитивної поведінки дитини. Батьківська любов допомагає дитині формувати впевненість у собі, викликає почуття власної гідності.

2.    Прислуховуйтесь до того, що говорить Ваша дитина. Цікавтеся тим, що вона робить і відчуває.

3.    Всі взаємостосунки, в тому числі й ті, що будуюься на любові й довірі, потребують певних обмежень. Батьки самі мають визначити ці обмеження для дітей. Пам’ятайте, що порушення дітьми будь-яких обмежень є для них природним процесом пізнання, і не варто це розцінювати як прояв неслухняності. Діти почуваються більш безпечно, коли батьки також дотримуються визначених ними обмежень.

4.    Сміх допомагає розрядити напружену ситуацію. Часом батьки бувають занадто серйозними. Це заважає їм сповна відчути радість батьківства. Вмійте побачити веселі моменти й дозволяйте собі сміх прикожній нагоді.

5.    Намагайтесь побачити світ очима Вашої  дитини і зрозуміти її почуття. Пригадайте, як Ви почувалися, коли були дитиною, і з яким незрозумілим  здавався Вам світ дорослих, коли з вами чинили несправедливо.

6.    Хваліть і заохочуйте дитину. Хваліть її за хорошу поведінку.

7.    Поважайте свою дитину так, як поважали б дорослого. Дозвольте дитині брати участь у прийнятті рішень. Особливо тих, що стосуються її.

8.    Прислухайтеся до думки дитини. Якщо Ви змушені сказати дитині щось неприємне, подумайте,  яким чином ви сказали б це дорослому. Вибачайтеся, якщо вчинили неправильно по відношенню до дитини.

9.    Плануйте розпорядок дня дитини.  У кожній сім’ї є свої права. Будьте послідовними у їх дотриманні. Діти можуть бути введені в оману. Якщо одного дня правило виконується, а іншого – відміняється.

10.   Не забувайте про власні потреби! Коли батьківство починає надто нагадувати важку працю, і Ви відчуваєте, що Вам бракує терпіння, приділіть трохи часу лише собі. Робіть те, що приносить Вам задоволення. Якщо Ви розумієте, що втрачаєте контроль над собою і можете накричати на дитину, образити, принизити чи вдарити її, залиште дитину на кілька хвилин, порахуйте до десяти та заспокойтеся.

Інформація для батьків

Десять «золотих правил» для батьків

1.     Не марнуйте часу дитини. У ранньому дитинстві малюк найкраще сприймає нове, накопичує знання.

2.     Формуйте самоповагу. Висока самооцінка додає сміливості, впевненості, вміння ризикувати. Діти повинні усвідомити, що успіх, майбутній добробут залежить від них самих.

3.    Навчить дитину спілкуватися. Є шість умов, за яких у дитини виробляються корисні навички: *щира любов до батьків, *приязне ставлення до оточуючих, *зовнішня привабливість (одяг, манери), *можливість спостерігати соціальне спілкування (поведінка батьків, вчителів), *висока самооцінка, *достатній запас слів, вміння підтримати розмову.

4.     Пильнуйте, щоб дитина не стала «телеманом». Сидіння перед телевізором гальмує в дітей розвиток лівої півкулі головного мозку. А нею визначається розвиток мови. Отже, з часом у дитини можуть виникнути ускладнення під час спілкування.

5.     Виховуйте відповідальність, порядність. Потрібно не лише пояснювати, що добре, а що – погано, а й закріплювати гарні навички, карати за негідні вчинки. За приклад має слугувати гідна поведінка батьків.

6.     Потрібно навчити дитину шанувати сім’ю. Добрі стосунки, любов і повага в сім’ї, виховують краще за будь-які лекції.

7.     Подбайте за гарне оточення. Оточення впливає на моральні орієнтири, поведінку дітей. Тому уважно придивіться, з ким граються ваші діти, з ким дружать, поцікавтеся репутацією сімей цих дітей.

8.     Будьте вимогливим. Діти з високою самооцінкою, почуттям власної гідності, вміння робити щось краще за інших, виховуються, як правило, в сім’ях, де до них ставлять високі вимоги. Але не будьте тиранами.

9.     Привчайте дитину до праці. Певною мірою ви можете запрограмувати життєвий успіх своїх дітей. Не слід надмірно оберігати своїх синів і дочок від труднощів. Нехай вони зрозуміють, що шлях до успіху вимагає певних зусиль.

10.                        Не робіть за дітей те, що вони можуть зробити самі. Нехай вони все перепробують. Нехай вчаться на власних помилках, робити щось краще за інших. Якнайбільше спілкуйтесь з дітьми.

      Пам’ятка батькам, діти яких стоять на порозі підліткового віку

  Любіть дитину не за те, що вона розумна чи красива, а за те, що рідна.

 Головне новоутворення підліткового періоду – відкриття своєї індивідуальності, свого “Я”.

 У цей час починається перебудова організму – дитина стає імпульсивною, у неї часто змінюється настрій, виникають конфлікти з ровесниками, бунт проти батьків.

 У дітей настає криза, пов’язана з бажанням здобути самостійність, звільнитися від батьківської опіки, з’являється страх перед невідомим дорослим життям.

 Зростає дух незалежності, який впливає на стосунки підлітка в сім’ї, у школі.

 Бажання звільнитися від зовнішнього контролю поєднується зі зростанням самоконтролю й початком свідомого самовиховання.

 Підліток дуже вразливий і легко піддається впливам як позитивним, так і негативним.

 Дитина має підвищений рівень тривожності.

 Внутрішній світ дитини ще нестабільний, тому батькам не слід залишати своїх дітей без нагляду.

  Розширюється коло спілкування.

  Підвищується інтерес до свого тіла., зовнішності.

  З’являються нові авторитети.

  Недоліки й суперечності в поведінці близьких і старших сприймаються гостро й хворобливо.

 У батьках підлітки хочуть бачити друзів і порадників, а не диктаторів.

Практичні методи розвитку творчого мислення у дітей

МЕТОД ОБРАЗНОГО БАЧЕННЯ – емоційно-образне дослідження об’єкта. Дивлячись на число,  слово, знак або реальний об’єкт, слід намалювати побачені образи, описати на що вони схожі.

МЕТОД СИМВОЛІЧНОГО БАЧЕННЯ. Символ, як глибинний образ реальності, що містить у собі її значення, може бути засобом спостереження і пізнання цієї реальності. Суть методу полягає у пошуку дитиною зв’язків між об’єктом та його символом.

МЕТОД ПРИДУМУВАННЯ – це спосіб створення невідомого дитині раніше продукту в результаті її розумових дій. Метод реалізується за допомогою прийомів:

а) заміщення рис одного об’єкта рисами іншого з метою створення нового об’єкта;

б) знаходження властивостей об’єкта в новому середовищі;

в) заміна елемента об’єкта і опис властивостей нового, зміненого об’єкта.

МЕТОД «ЯКБИ…» це метод, коли дитині пропонується скласти опис або намалювати картину про те, що відбудеться, якщо в світі щось зміниться, наприклад: зникнуть закінчення в словах або самі слова; хижаки стануть травоїдними та інше. Виконання дітьми цих завдань не тільки розвиває їхню уяву, а й дає змогу краще зрозуміти реальний світ, фундаментальні основи різних наук.

МЕТОД ОБРАЗНОЇ КАРТИНИ  відтворює такий стан дитини, коли сприйняття і розуміння об’єкта наче зливається, відбувається його цілісне, нерозчленоване  бачення. Під час такої роботи дитина вчиться мислити не тільки різними масштабами, співвідносити свої знання з різних галузей науки, а й відчуває значення реальності.

МЕТОД ГІПЕРБОЛІЗУВАННЯ – це метод, коли збільшується або зменшується об’єкт пізнання, ййого окремі частини або якості.

МЕТОД АГЛЮТИНАЦІЇ – це метод, коли дитині пропонують з’єднати якості, що в реальності не поєднуються, властивості, частини об’єктів і зобразити, наприклад: гарячий сніг, чорне світло, дерево, що бігає.

МЕТОД ЕМПАТІЇ  означає переймання дитиною стану іншого об’єкта. Спираючись на ідею і у відповідності на мікро- і макрокосму, можна визначити пізнання людиною навколишнього світу як спілкування подібного з подібним. Місія людини – уявити своїм будинком Всесвіт. Цей метод є надзвичайно ефективний, адже він розвиває здатність мислити і  розуміти  явища з різних точок зору.

Пошук творчих      особистостей є важливою проблемою для сучасного суспільства, а своєчасна  діагностика творчих   здібностей учня має  велике значення для його майбутнього.

  Творчі особистості завжди необхідні. Вони, як правило, завжди орієнтовані на нові шляхи отримання ефективного результату, готові відмовитися від старих схем дій, що і характеризує їх поведінку.

   Для повного розуміння поняття «творча особистість» важливо розглядати її не тільки як людину, яка має якісь особливі риси, а й уміло використовує резерви свого мозку в процесі вирішення конкретних проблем. Творчість – це завжди створення нового, оригінального соціально важливого продукту. Це результат того, що особистість із звичного може створити нову комбінацію, унікальну за своїм змістом, формою, ціннісно значущу для практики. Творчість – один із найважливіших прогресивних елементів людської культури, а фантазія людини – фактор, який підвищує її можливості й вираженість творчого потенціалу.

  Відомо, що фантазія може швидко розвиватися з дитинства у грі, сумісній груповій  праці . Завдяки розвинутій фантазії відбувається навчання творчої праці, творчості. І це одне з найважливіших завдань позашкільного навчання. Необхідна участь дорослого наставника, педагога, здатного розуміти важливість творчої особистості для суспільства.

     Здатність і готовність працювати в групі має велике значення для формування творчого мислення особистості й творчої діяльності. До того ж процес розв’язання завдань у масштабах групи потребує участі кожного члена зі своїми можливостями: кмітливість одних, критика інших, швидкість перебору варіантів – у третіх, логіка міркування – у четвертих.

   Для розвитку творчої особистості дитини потрібні педагоги, які повинні розуміти механізми згоди, створити відверте спілкування, мають правильно використовувати процедурні аспекти своєї діяльності у дискусії: вислуховувати учня,ставити запитання для уточнення, стимулювати виступи, аналізувати аргументи, позицію диспуту, створювати позитивний мікроклімат у суперечці.

    В процесі роботи з дітьми на занятті творча майстерність частіше виявляється у формуванні запитання, у виборі форм перевірки знань, змінах дистанції між собою та групою дітей. Творчі педагоги мають свої критерії щодо творчої обдарованості – це: захопленість дітей, вміння працювати, фантазійність, самостійність, активність у досягненні своєї мети.

ПОРАДИ БАТЬКАМ ЩОДО ВИХОВАННЯ ОБДАРОВАНОЇ ДИТИНИ В СІМ'Ї 

Обдарованість - це високий рівень здібностей людини, що дозволяє їй досягти особливих успіхів у певній галузі діяльності. Розрізняють загальну і спеціальну обдарованість. Загальна розумова обдарованість виявляється в оволодінні всіма видами діяльності, для успішного здійснення яких необхідні певні розумові якості. Спеціальна обдарованість пов'язана з певними видами діяльності, в яких вона найбільше розвивається.  

Розрізняють обдарованість:

·      соціальну - лідерську; 

·      художню - музичну, образотворчу, сценічну; 

·      психомоторну - спортивні здібності;

·      інтелектуальну - здатність аналізувати, мислити, зіставляти факти (серед інтелектуальних дітей є такі, які навчаються відмінно з 1-2 предметів і не встигають з інших); 

·      академічну - надзвичайна здатність до навчання взагалі, стають відмінними спеціалістами; 

·      творчу - нестандартне бачення світу й нешаблонне мислення (але такі діти часто не досягають поставленої мети і є невдахами. З дитинства вони всіх дратують. Важливо таку дитину побачити і допомогти їй). 

Усі обдаровані діти мають потребу в знаннях, яскраво виражений інтерес до певної галузі знань. Немає потреби примушувати їх вчитися, вони самі шукають собі роботу, частіше складну інтелектуальну, із задоволенням нею займаються, присвячуючи їй увесь свій вільний час. Обдаровані діти вільно і швидко оволодівають відповідними вміннями і навичками. Вони показують високий рівень досягнень. 

Обдарована дитина шукає спілкування з дорослими, бо ті розуміють її краще, ніж однолітки, які часто насміхаються, дають прізвиська. Обдаровані діти часто перебільшено емоційні, вони запальні, легко збуджуються через дрібниці, але це не вередування, а виявлення багатства їх натури. 

Творчі діти рідко бувають спокійними, вони страждають від своєї винятковості, але багатьох рятує тонке відчуття гумору, вони цінують його. У них особлива мова, особливе сприйняття. Тому такі якості обдарованих дітей вимагають особливого підходу до них, і не випадково за рішенням Всесвітньої організації охорони здоров'я входять до "групи ризику". Вони потребують особливого виховання, спеціальних, індивідуальних навчальних програм, спеціально підготовлених вчителів, шкіл. 

Фахівці давно відмітили, що обдаровані діти часто виростають в інтелігентних сім'ях, і справа тут зовсім не в особливих генах геніальності, а справа в сімейній атмосфері, в системі сімейних цінностей. 

Взагалі батьки заохочують і бажали б розвивати в своїй дитині пізнавальні потреби та різні здібності, але роблять вони це по-різному. Деякі батьки прагнуть до того, щоб дитина запам'ятала більше фактів, назв, подій, відчувала гордість за свої знання. 

Психологічні дослідження показують, що пізнавальна мотивація виявляється у формі дослідницької, пошукової активності, чутливості до нового, новизни ситуацій, знаходження нового у звичайному. 

Для виявлення обдарованості використовують різні методи: від найпростішого батьківського спостереження до спеціально розроблених стандартизованих та тестових завдань. 

Батьки використовують виховні стратегії: стратегія прямого виховного впливу, де вони постійно пропонують дітям якісь розвиваючі ігри, вправи. Інколи ця стратегія дає результати, але дуже часто в дитини виникає внутрішня протидія. Друга категорія батьків вважає, що вивчати та розвивати їхню дитину повинні фахівці. Але не потрібно повністю перекладати всі турботи на плечі інших, а самим знаходитись осторонь. 

Третя стратегія - коли батьки дають вибір своїй дитині й намагаються підібрати гарну школу, не контролюючи розвиток здібностей. 

Найголовніше в таких сім'ях - атмосфера пізнавальних інтересів самих батьків (самі читають, ходять на виставки, не нав'язуючи свого інтересу). Така стратегія саморозвитку виявилась найефективнішою. 

Властивістю таланту є свідомий, поглиблений, всебічний розвиток обдарованості. У кожній дитині закладені певні здібності, тільки в одних вони виявляються дуже яскраво й виразно, а інших залишаються дрімати всередині. Здібності можуть виявлятися і в ранньому дитинстві, і в зрілому віці. Від народження всі діти здібні, однак такі рівні здібностей, як обдарування, талант і геніальність притаманні далеко не кожному [1, 233]. Батьки повинні добре знати, що обдаровані діти швидше за інших виконують завдання, прагнуть до самостійності, до розв'язання завдань проблемного характеру або таких, які вимагають кмітливості, різних способів розв'язання, творчості. 

Розвиток здібностей нерозривно пов'язаний із формуванням інтересу. Обдарованість і талант не люблять тиску. Більшість дітей конфліктують з учителями, батьками в разі нетактовного ставлення, відсутності уваги або належного розумового навантаження. Ці діти відрізняються гарною пам'яттю, багатим словниковим запасом, вони надзвичайно гостро переживають невдачі, часто перебувають у стресовому стані, впертість і прагнення довести розпочату справу до кінця, що нерідко сприймається дорослими як вередливість, а допитливість може оцінюватися як порушення норми. Батькам потрібен індивідуальний підхід до вирішення проблемних питань з дитиною. Вони повинні здійснювати контроль над читанням дитини, захопленнями, але спрямувати свою діяльність на організацію допомоги дитині, збільшити ступінь самостійності, здатність до ефективного вирішення різного роду проблем, створити умови для забезпечення позитивного емоційного стану обдарованої дитини, позитивно-стійкого ставлення до життя, творчої діяльності. Стосунки батьків повинні будуватися на довір'ї. Допомога не може мати форму наказу, батьки повинні формувати в дітей стійкість у тихотравмуючих ситуаціях, навчати навичкам саморегуляції, набуття вміння щодо адаптації у соціально значущому середовищі без зниження потреби в реалізації обдарованості. 

Батьки повинні особливу увагу приділяти розвиткові пізнавальних інтересів дитини, адже завдяки їм формуються основні інтелектуальні вміння, необхідні для засвоєння знань, закладається основа для дальшого успішного оволодіння знаннями. Василь Сухомлинський зазначав, що до кожної дитини треба підхід. Тому батьки повинні розвивати у своїх дітей активну пізнавальну діяльність, зацікавлювати дитину різними видами завдань (пошукових, логічних, ігрових). 

Дитина не тільки повинна засвоїти певну суму знань, а й навчитися спостерігати, порівнювати, виявляти взаємозв'язок між поняттями й міркувати. А добитися це можливо лише засобами, що активізують пізнавальну діяльність. 

Робота над розвитком пізнавальних інтересів дитини, активізує її діяльність, підвищує продуктивність праці. Звичайно, батьки не повинні залишати дитину наодинці зі своїми проблемами. Батьківська допомога має бути обережною, зваженою, вона має наштовхувати дитину на власні розв'язки, а не насаджувати свої. Головне завдання батьків - прагнути, щоб навчальна праця їх дитини приносила їй радість, а не муки й гіркоту невдач. Дитина, яка захоплена справою, яка їй до вподоби, виявляє наполегливість, силу волі, критичне ставлення до загальновідомого. В творчості дитина може реалізувати всі наявні в неї знання, уміння та здібності. Батькам потрібно знати, що обдарована дитина прагне довірливого спілкування. Вона хоче бачити у батьках мудру дорослу людину, яка збагатить її уявлення про світ і про саму себе, допоможе подолати труднощі. Дітям дуже хочеться, щоб батьки сприймали їх як рівноправних в особистісному плані партнерів. Їм не хочеться, щоб їх повчали, вони прагнуть рівноправного спілкування, щоб їх сприймали як особистості й реагували на них як на особистість. Звичайно, перед батьками стоїть проблема формування й плекання не просто особистості, а особистості обдарованої, особистості свідомого українського громадянина. 

Педагоги мають навчити батьків розвиткові творчих здібностей і обдарованості у їхніх дітях. Тут важливе значення мають відкриті запитання, творчі дискусії, глибоке знання батьками психологічної сутності творчого процесу, віра в інтелектуальні сили дитини. Для дитини батьки повинні створити умови, щоб обдарована дитина мала змогу самостійно здійснювати свою індивідуальну діяльність. Завдання батьків полягає в максимальному сприянні, стимулюванні активності та розвитку в дитини винахідливості, ініціативи, творчого підходу до навчання. Бажано , щоб у дитини був улюблений затишний куточок, де вона може повністю усамітнитися і спокійно подумати. У кімнаті дитина повинна відчувати атмосферу творчості, розкутості на уміння знаходити розв'язок нестандартних ситуацій, як націленість на відкриття нового. 

Розвиваючи творчі здібності дитини, батьки виконують суспільний запит щодо формування особистості, здатної самостійно мислити, приймати сміливі й нестандартні рішення, творчо ставитись до праці. Саме такі творчі особистості мають високий рівень національної самосвідомості, що виявляє причетність їх до споконвічних духовних цінностей українського народу. А допоможуть їм такими стати їх перші порадники - батьки. 

Роль батьків у вихованні обдарованої дитини в сім'ї

Поради батькам, які бажають розвивати здібності своїх дітей

1.      Не стримуйте розкриття потенційних можливостей психіки. 

2.      Уникайте однобокості в навчанні та вихованні. 

3.      Не позбавляйте дитину ігор, забав, казок, створюйте умови для виходу дитячої енергії, рухливості, емоційності. 

4.      Допомагайте дитині в задоволенні основних людських потреб (почуття безпеки, кохання, повага до себе і до оточуючих), тому що людина, енергія якої скована загальними потребами, проблемами, найменше спроможна досягти висот самовираження. 

5.      Залишайте дитину на самоті і дозволяйте їй займатися своїми справами. Пам'ятайте, якщо ви хочете своїй дитині добра, навчіть її обходитися без вас. 

6.      Підтримуйте здібності дитини до творчості і співчувайте у випадку невдачі, уникайте незадовільної оцінки творчих спроб дитини. 

7.      Будьте терпимими до ідей, поважайте допитливість, реагуйте на запитання дитини. Навчати потрібно не тому, що може сама дитина, а тому, що вона опанує з допомогою дорослого, показу, підказки.

Поради батькам, які виховують обдаровану дитину

Найперше - потрібно любити свою дитину. Приймати дитину такою, якою вона є, беручи участь у її розвитку, підтримуючи, а не нав'язуючи свої інтереси, давати дитині можливість вибору. Для розвитку творчого потенціалу, як показали дослідження, необхідна не лише адекватна оцінка сил дитини, але трішки завищена, зазнайкою вона не виросте, зате у неї буде запас сил та впевненість при невдачах, до яких треба готувати змалку. 

Батьки повинні бути прикладом, адже дитина свідомо переймає вашу манеру говорити, ходити, працювати, відповідальності за доручену справу. Кожен батько повинен пам'ятати правило: "Не зашкодь!" Адже обдарована дитина більш чутлива, ранима, тому потрібно давати вільний час для того, щоб побути дитині на самоті, поміркувати, пофантазувати. За допомогою тренінгів дати їй можливість глибоко зрозуміти себе та інших. Дорослі часто батьки повинні радитися із психологом щодо виховання обдарованої дитини. 

Батьки повинні завжди пам'ятати, що для обдарованої дитини творчість є життєвою необхідністю. Тому дитину потрібно готувати до спостережливості, наполегливості, формувати вміння доводити почату справу до кінця, працелюбність, вимогливість до себе, задоволення від процесу творчості, терпляче ставлення до критики, впевненості при невизначеності, гордості і почуття власної гідності, чулість до аналізу моральних проблем. 

Батьки також повинні усвідомлювати, що надзвичайно велика роль у процесі формування особистості обдарованої дитини належить волі. Вольові риси є стрижневими рисами характеру, адже за наявності мети, яку особистість досягає в житті, долаючи перешкоди, є цілеспрямовуючим життя. Цілеспрямовані люди знаходять своє щастя в житті, вони вміють поставити перед собою чітку, реальну мету. Прагнення досягти своєї цілі робить людину рішучою та наполегливою. І.Павлов стверджував, що у вольової людини труднощі лише збільшують бажання реалізувати свою мрію. Вони вміють стримати себе, володіють терпінням, витримкою, вміють контролювати свої почуття за наявності перешкод. Ініціативність і творчість поєднані з наполегливістю, рішучістю та витримкою, допомагають обдарованим дітям самореалізуватися. 

Отже, батьки покликані допомогти дитині відкрити її життєве покликання, реалізувати себе як особистість. Вони не мають права втратити обдаровану дитину, бо, втрачаючи талант, обдарування, здібність, вони втрачають майбутнє. Тому батьки повинні бути терплячими, безмежно вірити в дитину, тоді ця дитина виросте хорошою творчою людиною. 

Поради Девіда Льюїса щодо розвитку обдарованої дитини

1. Відповідайте на запитання дитини якомога терпляче і чесно. серйозні запитання дитини сприймайте серйозно. 

2. Створіть у квартирі місце-вітрину, де дитина може виставляти свої роботи. не сваріть дитину за безлад у кімнаті під час її творчої роботи. 

3. відведіть дитині кімнату чи куточок винятково для творчих занять. 

4. Показуйте дитині, що ви любите її такою, якою вона є, а не за її досягнення. 

5. Надавайте дитині можливість у виявленні турботи. 

6. Допомагайте дитині будувати її плани та приймати рішення. 

7. Показуйте дитині цікаві місця. 

8. Допомагайте дитині нормально спілкуватися з дітьми, запрошуйте дітей до своєї оселі. 

9. ніколи не кажіть дитині, що вона гірша за інших дітей. 

10. ніколи не карайте дитину приниженням. 

11. Купуйте дитині книжки за її інтересами. 

12. Привчайте дитину самостійно мислити. 

13. Регулярно читайте дитині чи разом з нею. 

14. Пробуджуйте уяву та фантазію дитини. 

15. уважно ставтеся до потреб дитини. 

16. Щодня знаходьте час, щоб побути з дитиною наодинці. 

17. Дозволяйте дитині брати участь у плануванні сімейного бюджету. 

18. Ніколи не сваріть дитину за невміння та помилки. 

19. Хваліть дитину за навчальну ініціативу. 

20. Учіть дитину вільно спілкуватися з дорослими. 

21. У заняттях дитини знаходьте гідне похвали. 

22. Спонукайте дитину вчитися вирішувати проблеми самостійно. 

23. Допомагайте дитині бути особистістю. 

24. Розвивайте в дитині позитивне сприйняття її здібностей. 

25. Ніколи не відмахуйтесь від невдач дитини. 

26. Заохочуйте в дитині максимальну незалежність від дорослих. 

27. Довіряйте дитині, майте віру в її здоровий глузд. 

Психологічні поради для спілкування

Основними функціями спілкування визначають комунікативну, інтерактивну та перцептивну

Комунікативна функція спілкування включає в себе передачу інформації, обмін нею, а також розуміння цієї інформації. Найчастіше виділяють два основних засоби, за допомогою яких ми можемо передавати та отримувати повідомлення: вербальний і невербальний. У звичайній бесіді вербальні компоненти містять у собі менше 35 % змісту ситуації, тоді як понад 65 % інформації передається невербально. І хоча невербальні засоби комунікації мають більшу силу, ніж вербальні, вони двозначні і їх важко правильно зрозуміти.

   Реагуючи на висловлення свого партнера, людина часто вибирає якусь одну частину його висловлювань і реагує саме на неї й зовсім не реагує на інші їхні частини. У спілкуванні це дуже поширено й пояснюється тим, що наше сприймання є вибірковим. Повідомлення партнера має дуже багато аспектів як вербальних, так і невербальних, і реагувати на всі одразу неможливо.

Для ефективної передачі інформації існує кілька способів, за допомогою яких можна підвищити ймовірність того, що її зрозуміють. Окрім трьох основних вимог до самого повідомлення, таких як його зрозумілість, довіра до передавача інформації та оптимальний зворотний зв'язок щодо впливу повідомлення на отримувача, слід ураховувати ще й такі рекомендації:

1. «Привласнюйте» авторство повідомлень, які ви передаєте співрозмовнику, звертаючись до нього від першої особи в однині та вживаючи особові займенники «Я», «Мій». «Особиста власність» на авторство повідомлення передбачає відповідальність особи за висловлені в ньому думки та почуття. Такі слова, як «більшість людей», «де хто з моїх колег», роблять повідомлення знеособленими. Такі фрази обтяжують розуміння того, чи люди справді самі так думають і відчувають, чи вони просто повторюють те, що думають і відчувають інші.

2. Повідомлення має бути завершеним, повним і конкретним. Сформулюйте свої повідомлення так, щоб до них повністю ввійшла вся інформація, необхідна для розуміння повідомлення. Повнота й конкретність здаються нам очевидними, але дуже часто люди не вважають за потрібне повідомляти про шкалу цінностей, на яку вони спираються, про припущення, яких вони дотримуються у спілкуванні, про наміри змінити свою думку.

3. Узгодьте свої словесні та несловесні повідомлення. Спілкування з партнером вимагає як вербальних, так і невербальних повідомлень. Як правило, ці повідомлення є узгодженими між собою, і якщо людина каже, наприклад, що вона високо цінує вашу допомогу, і при цьому посміхається, то вона несловесно виражає теплоту. Проблеми у спілкуванні з'являються тоді, коли словесні та несловесні повідомлення суперечать одне одному.

4. Не скупіться на слова. Кількаразове повторення повідомлення, використання інших каналів спілкування (таких як письмові записи, картки, словесні й несловесні сигнали, натяки тощо) допоможуть партнеру краще зрозуміти повідомлення.

5. Забезпечуйте зворотний зв'язок у тому, як сприймається ваше повідомлення. Для того щоб ефективно спілкуватись, ви повинні усвідомлювати, як співрозмовник інтерпретує й переосмислює ваше повідомлення.

  Єдиний спосіб бути впевненим в ефективності спілкування - постійний пошук зворотного зв'язку в тому, яке значення та зміст вкладає співрозмовник у ваші повідомлення.

6. Приводьте повідомлення у відповідності з особистістю, суб'єктивною шкалою цінностей і досвідом адресата. Одну й ту ж інформацію ви пояснюватиме по-різному досвідченому спеціалісту й новачку, дитині та дорослому.

7. Описуйте почуття, називаючи їх словами («мені сумно»), порівнюючи з певними діями («мені плакати хочеться»), уживаючи мовні звороти, метафори («я почуваю себе так, ніби крила виросли»). Опис допоможе повідомляти про свої почуття ясно й недвозначно.

8. Описуйте поведінку інших людей, не вдаючись до оцінювання чи інтерпретації. Реагуючи на поведінку інших людей, переконайтесь у тому, що ви нейтрально описуєте їх поведінку («Ти й далі продовжуєш переривати мене»), а не оцінюєте її («Ти нещасний егоїст, який ні до чиїх думок не хоче прислухатись»).

Особливої уваги заслуговує «зворотний зв'язок». Це інформація, що йде від нас до інших людей і містить реакцію на їх поведінку. Мета зворотного зв'язку полягає в допомозі іншим людям усвідомити власні вчинки та їх вплив на нашу поведінку та стан.

Правила встановлення зворотного зв'язку

1. У зауваженнях зачіпати не особистість, а особливості поведінки партнера.

2. Більше говорити про спостереження, а не висновки. Спостереження - це те, що ви бачили та чули, а висновки - ваша інтерпретація, оцінки, судження.

3. Не висловлюватись у формі оцінки (як правило, оцінка базується на власній системі цінностей).

4. У ситуаціях, які відбувались, увагу треба зосереджувати на вчинках теперішнього часу, а не далекого минулого.

          5. Слід давати як найменше порад. Краще висловлюватись, намагаючись поділитися власними думками та інформацією.

6. Не треба критикувати ті особливості поведінки партнера, на які не має можливості вплинути.

7. Для передачі потрібної інформації партнеру треба вибрати відповідну ситуацію та адекватну форму її передачі.

Правила реагування на зворотний зв'язок

1. Треба уважно слухати партнера, щоби вірно зрозуміти, що він хоче сказати. Із цією ж метою треба переказати почуте.

2. Пам'ятати, що зворотний зв'язок містить суб'єктивні уявлення про вас як про конкретну особистість, а не обов'язково про те, ким ви є в дійсності.

3. Мета зворотного зв'язку полягає в покращенні відносин, а не у зміні поведінки в обов'язковому порядку.

Невимушене спілкування створює прекрасні можливості для вивчення особливостей кожної людини. Треба тільки створювати у спілкуванні такі умови, які б дозволили в найбільшій мірі розкритись, проявити власну індивідуальність.

Чи може ваша дитина стати інтернет-залежною?

Інтернет — це чудовий засіб спілкування, особливо для сором’язливих дітей, у яких виникають труднощі під час спілкування з іншими. Адже ані вік, ані зовнішність та фізичні дані тут не мають значення. Проте часте відвідування Інтернету веде до формування інтернет-залежності. Виявити цю проблему досить складно доти, доки вона не набуде дуже серйозного значення. До того ж саме існування такої хвороби не завжди й не всіма визнається.                                                                                    

   Що ж робити? Укладіть правила використання домашнього комп’ютера і спробуйте встановити такі часові обмеження роботи в Інтернеті, щоб у дитини лишався час для інших занять, насамперед для фізичної активності. Комп’ютер доцільно розміщувати не в дитячій кімнаті, а в кімнаті для дорослих. Тоді у вас буде більше можливостей наглядати за тим, коли і що дитина на ньому робить. Зрештою, проаналізуйте свою поведінку — чи не надто багато часу ви проводите в Інтернеті.

Причини комп'ютерної та інтернет-залежності серед дітей та підлітків            

   На сьогоднішній день проблема взаємодії людини й комп'ютера є однією з актуальних. Комп'ютер виконує широкий діапазон завдань: програвання музики й радіо, відображення кінофільмів і телевізійних каналів, фіксація текстових наробітків, відображення текстів, графічних об'єктів і анімації, виконання функцій телефону й калькулятора, відображення й надання здатності дослідження глобальних мереж і ролі в електронних іграх, а також багато чого іншого. Таким чином, перед дитиною, підлітком розкривається новий мир незліченної кількості можливостей і інтересів, який "відключає" його від справжнього миру, "перемикаючи" на себе. Але поряд з позитивними моментами при взаємодії підлітка з комп'ютером виникають проблеми, зв'язані, насамперед, із психологічними навантаженнями. Більшою мірою залежними від комп'ютера стають діти й підлітки, що мають нестабільні й конфліктні сімейні або шкільні відносини, не прихильні ніяким серйозним захопленням. Саме вони знаходять у віртуальному світі віддушину й вважають своє перебування в мережі або успіхи в комп'ютерній грі достатніми для самоствердження й для поліпшення свого стану.

   Проблема комп'ютерної залежності - це ще й проблема втрати довіри. Якщо людину обманювали або зраджували (у його розумінні), то він буде намагатися уникати повторення негативного досвіду, тобто буде вибирати ті відносини, які захистять його від негативних переживань. Участь у віртуальному світі дозволяє дітям і підліткам розслабитися й абстрагуватися від психологічних проблем у реальному світі, але це відбувається лише на момент перебування у віртуальному просторі. Для ігрового адикта реальний мир нецікавий, повний небезпек, тому що більшість залежних - це люди, що погано адаптуються в соціумі. Внаслідок цього людина намагається жити у віртуальному світі, де все можливо, усе дозволено, де він сам установлює правила гри. Логічно запропонувати, що вихід з віртуальної реальності є хворобливим для адикта: він знову зіштовхується з ненависної для нього реальністю, що й викликає зниження настрою й активності, відчуття поганого самопочуття. Для підлітка дуже важливе освоєння особистісного простору, межи якого він підкреслює захоплення молодіжною музикою, підвищеною увагою до своєї зовнішності, прикраси своєї кімнати, велосипеда або комп'ютера. Він не визнає життєвого стилю дорослих і створює свій. Він хоче виділитися, заявити про себе, всім своїм видом показати, що він дорослий, самостійний і неповторний. Для самоствердження підліткові вже не треба демонструвати витривалість і фізичну силу звичними методами. Зараз саме компетентність у комп'ютерній сфері визначає статус, визнання й безсумнівний авторитет у середовищі однолітків.

Психологічні та фізичні симптоми Інтернет-залежності

   Психологічні симптоми:

1. Гарне самопочуття або ейфорія за комп'ютером.

2. Неможливість зупинитися.

3. Збільшення кількості часу, проведеного за комп'ютером.

4. Зневага родиною і друзями.

5. Відчуття порожнечі, депресії, роздратування не за комп'ютером.

6. Неправда роботодавцям або членам родини про свою діяльність.

7. Проблеми з роботою або навчанням.

   Фізичні симптоми:

1. Синдром карпального каналу (тунельна поразка нервових стовбурів руки, зв'язана з тривалою перенапругою м'язів).

2. Сухість в очах.

3. Головні болі по типу мігрені.

4. Болі в спині.

5. Нерегулярне харчування, пропуск прийомів їжі.

6. Зневага особистою гігієною.

7. Розлад сну, зміна режиму сну.